Обласний заочний конкурс «Омріяна юність» серед учениць закладів професійної (професійно-технічної) освіти здобув своїх переможців

Сьогодні серед дівчат особливо цінується природна краса. Серед натовпу приємно виділяються дівчата, які підкреслюють індивідуальність. Саме тому традиційно навесні з метою виявлення талановитих та обдарованих учениць, розкриття творчого потенціалу та естетичних смаків, виховання любові до обраної професії та рідного краю, за ініціативи Департаменту освіти і науки Хмельницької обласної державної адміністрації та Хмельницького державного центру естетичного виховання учнівської молоді проводиться обласний заочний конкурс «Омріяна юність» серед учениць закладів професійної (професійно-технічної) освіти.

Цьогоріч порадували учасниці своєю активністю. У конкурсі брали участь роботи учениць з 23 закладів професійної (професійно-технічної) освіти. Учасниці конкурсу продемонстрували свою вроду, захоплення, мрії та любов до обраної професії у таких творчих роботах: короткий біографічний нарис та фотографії на теми: «Я дівчина, а отже Я вродлива»,  «Професія – моє майбутнє»,  «Захоплення і мрії».

Комітет журі конкурсу відзначив активну роботу закладів професійної (професійно-технічної) освіти, щодо розкриття творчого потенціалу та формування престижу обраних професій серед учениць. При цьому, журі – підкреслює, що вибір фіналістів був дуже важким і неоднозначним. Бо поза експозицією залишилося чимало гідних робіт, справді високої майстерності і художнього виконання. Утім, журі бажали понад усе відзначити у конкурсних роботах нестандартність задуму, оригінальність композиції та природну красу конкурсанток. Тому вибрали найбільш «репрезентативні» роботи. У результаті у номінації краща фоторобота «Я дівчина, а отже Я вродлива» за експресію фотознімку, технічну якість, оригінальність подання матеріалу диплом І-го ступеня здобула Степанюк Ульяна – учениця Нетішинського професійного ліцею, диплом ІІ-го ступеня: Цигода Марта – учениця ДНЗ «Волочиський промислово-аграрний професійний ліцей», диплом ІІІ-го ступеня: Онищук Анна – учениця ДНЗ «Хмельницький центр професійно-технічної освіти сфери послуг» та Швеєва Ангеліна – учениця ДНЗ «Теофіпольський професійний аграрно-промисловий ліцей».

У номінації краща фоторобота «Професія – моє майбутнє» за влучність висвітлення змісту обраного фаху, формування позитивного іміджу професійно-технічних навчальних закладів та мотивацію у здобутті професії диплом І-го ступеня здобула Галабурда Владлена – учениця ДНЗ «Вище професійне училище №11 м. Хмельницького»; диплом ІІ-го ступеня: Штефан Анастасія – учениця ДПТНЗ «Красилівський професійний ліцей» та Мілошунас Любов – учениця Нетішинського професійного ліцею; диплом ІІІ-го ступеня: Кренгель Олена – учениця Вищого професійного училища № 4    м. Хмельницького та Поцелуйко Валерія – учениця Вищого професійного училища № 25 м. Хмельницького.

У номінації краща фоторобота «Захоплення і мрії» за популяризацію творчих досягнень учнівської молоді, утвердження патріотизму молодого покоління та розвиток візуального мистецтва диплом І-го ступеня здобула Дущак Софія – учениця Хмельницького професійного ліцею; диплом ІІ-го ступеня: Людвик Ірина – учениця ДНЗ «Деражнянський центр професійної освіти»; диплом ІІІ-го ступеня: Демидас  Валентина – учениця Хмельницького професійного ліцею електроніки.

У номінації «Кращий біографічний нарис» за вміння   володіти мистецтвом художнього слова, образність та відповідність заданій тематиці диплом І-го ступеня здобула Галабурда Владлена – учениця ДНЗ «Вище професійне училище №11 м. Хмельницького»; диплом ІІ-го ступеня:  Придивус Олександра – учениця ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти», диплом ІІІ-го ступеня: Даниленко Мар’яна – учениця Плужненського професійного аграрного ліцею та Людвик Ірина – учениця ДНЗ «Деражнянський центр професійної освіти».

         Кращі  фотороботи експонуватимуться на виставках у Департаменті освіти і науки Хмельницької обласної державної адміністрації та ХДЦЕВУМ.

Хмельницький державний центр естетичного виховання учнівської молоді бажає усім учасницям конкурсу натхнення, творчих злетів та професійних успіхів.

 

Культорганізатор ХДЦЕВУМ

Савчук Ю.В.

Переможниці обласного заочного конкурсу «Омріяна юність» серед учениць закладів професійної (професійно-технічної) освіти

Номінації «Професія – моє майбутнє»
Диплом І-го ступеня
  Галабурда Владлена – учениця ДНЗ «Вище професійне училище №11 м. Хмельницького»

 

Диплом ІІ-го ступеня
  Штефан Анастасія – учениця ДПТНЗ «Красилівський професійний ліцей»
  Мілошунас Любов – учениця Нетішинського професійного ліцею
диплом ІІІ-го ступеня  
  Кренгель Олена – учениця Вищого професійного училища № 4    м. Хмельницького
  Поцелуйко Валерія – учениця Вищого професійного училища № 25 м. Хмельницького.
Номінації «Я дівчина, а отже Я вродлива»
диплом І-го ступеня  
  Степанюк Ульяна – учениця Нетішинського професійного ліцею
диплом ІІ-го ступеня  
  Цигода Марта – учениця ДНЗ «Волочиський промислово-аграрний професійний ліцей»
диплом ІІІ-го ступеня  
  Онищук Анна – учениця ДНЗ «Хмельницький центр професійно-технічної освіти сфери послуг»
  Швеєва Ангеліна – учениця ДНЗ «Теофіпольський професійний аграрно-промисловий ліцей»
Номінації  «Захоплення і мрії»
диплом І-го ступеня  
  Дущак Софія – учениця Хмельницького професійного ліцею
диплом ІІ-го ступеня  
  Людвик Ірина – учениця ДНЗ «Деражнянський центр професійної освіти»
диплом ІІІ-го ступеня  
  Демидас  Валентина – учениця Хмельницького професійного ліцею електроніки

Номінація «Кращий біографічний нарис»

Диплом І-го ступеня: Галабурда Владлена – учениця ДНЗ «Вище професійне училище №11 м. Хмельницького»

Привіт всім!  Дозвольте познайомитись. Мене звати Владлена, і я живу у місті Хмельницький.

Я довго збиралася з думками і запитувала себе: що ж цікавого у моєму житті, з чого почати свою розповідь?

У мене все, як у всіх: родина (хоча не у всіх, мабуть, така  нестандартна: два тата і дві мами, а ще троє братів –  я живу з татом і його дружиною, але не забуваю і про маму з вітчимом), звичайнісінькі собі захоплення: мотоцикли та автомобілі.

Хоча…

–  Стоп, – скажете ви, – ти ж дівчинка. У середньостатистичної ( звичайної) дівчинки 16-ти років мають бути інші захоплення: бантики, платтячка, помади…-

Мабуть…, не знаю…

Але чи то хлопчаче оточення, чи то характер мій такий. Бо ж змалку захоплював світ оцих «залізяк». Та ще і тато – байкер. Де ж мені втриматись і не лізти до того залізного коня?

А тато хоче бачити улюблену доньку принцесою, а не  по лікті в мазуті.

От що робити мені, бідній?

Ноги привели у «ВПУ №11 м. Хмельницького», рука автоматично написала заяву на вступ, але не на  інтелігентного, чистенького «Агента з постачання», а на суто хлопчачу професію – «Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів. Токар».

Ну ось, найгірші кошмари мого тата здійснились.

Я , Галабурда Владлена, є ученицею групи №13. Серед 29- ти хлопців  я  – одна дівчинка. Вони   спочатку сприймали мене, як неслухняне дівчисько, що не вміє геть нічого, не розуміє геть нічого, не розбирається ні в техніці, ні в  верстатах, а прийшло, просто так, з вулиці – селфі зробити. І всі, навіть наш майстер виробничого навчання, десь  в душі підсміювались із навіженого дівчиська і думали, що я через місяць буду проситись перевести мене в  групу агентів. Але ось уже майже завершується навчальний рік, а я навчаюсь на слюсаря. Я – староста групи, беру участь в засіданнях учнівського самоврядування, художній самодіяльності, КВК. Полюбляю займатись фізкультурою, ходити в спортзал.

І ви знаєте, жодного дня ще не пожалкувала, бо мені подобається метал, мені подобається, коли запчастини знаходять своє місце в автомобілі  – і він починає працювати; коли стаєш до токарного верстата –  і шматок металу перетворюється під твоїми руками в потрібну деталь. Так, це мені надзвичайно подобається!

І в майбутньому я працюватиму за професією. А ще вступлю до Вишу, здобуду вищу освіту, відкрию свою справу.

Р.S. A щодо платтячок і помад… у мене вони є, і я навіть знаю, нащо вони…  А хлопці  з моєї групи кажуть,  що я – ніби нічого –  симпатична і мила.)))

І я їм вірю.)))

 

Диплом ІІ-го ступеня:  Придивус Олександра – учениця ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти»

Один раз – і на все життя.

Сьогодні мені наснилось, що мої вірші закидані тисячами «лайків», і щохвилини мені телефонують продюсери, пропонуючи виступи у великих залах. Щоправда, мені хотілося заперечити, мовляв, який я ще там поет, так… початківець… І… прокинулася. Будильник уперто закликав мене покинути тепле ліжко. А я й насправді люблю писати поезії, коли мені сумно, до прикладу, чи коли зранку сіє нудний дощик , а в навушниках звучить нерадісна мелодія…

Чесно, ніхто в моїй родині не схвалює моє захоплення, рідні вважають, що написане мною, м’яко кажучи, неоптимістичне. І лише мій хлопець залюбки слухає мої вірші. Може, тому, що він також багато розмірковує над питаннями життя – буття, художнє слово дає людині немало підказок, які допоможуть розібратися багато в чому.

 

Який це день? Сьогодні? Вчора?

Лунає музика – душі побачення

 

І те, що набуває значення,-

Це спів душі, коли ти поряд.

Яке у нас в житті призначення?

Ще поки інтуїція. Лиш здогад…

 

Можливо, перемоги і поразки,

У невідоме кроки, вчинки власні,

Життя без прикриття і маски,

Ми йдемо і знаходимо підказки.

 

Ти почуття вкладаєш в гарну музику,

Дбайливо  підбираючи момент,

Шукаючи у нотах душ символіку

-Це твій природній інструмент.

 

Я почуття складаю у вірші,

Політ думок в свідомості римую,

Зліплю з метафор образи душі…

Ти так живеш – я так існую.

А ще я завзята волейболістка. Мабуть, спорт надає адреналіну, котрого мені не вистачає, додає якоїсь упевненості в собі. Наразі через травму довелося відпочивати від м’яча, та це дрібниці: для мене важливіше, щоб у людини не була травмована совість, бо з неї у нашому суспільстві починається усе гарне, а мені хотілося б зробити світ більш гармонійним, щоб менше було сліз, образ… А ще мрію про той час, коли із словників зникне слово «війна» – просто ніхто не буде знати, що це таке, і хай битви відбуваються тільки на кортах, у фізкультурних залах, на стадіонах.

Ну от, знову мене потягнуло на філософію, і мама, заглядаючи до кімнати, нагадує : «Сашо, тобі  раніше треба вийти – у тебе ж практичне…» Так, як я могла забути! В пришвидшеному темпі починаю збиратися. Маю узяти оце і ще ось це… А ще прихопити… Де це вони?! Я ж вам не сказала, що навчаюсь дуже класній професії. Буду кондитером – кухарем. Свіжий хлібчик або тістечка любите, певне? А рибу, запечену  з … Ну, неважливо, з чим! Моє завдання – приготувати так, щоби підняти вам настрій, щоб ви ладні були перевернути гори після моїх сніданків, які треба лагодити щиро і з любов’ю: лише тоді їжа стане і великою користю, й справжньою насолодою.

Упевнена, що моя майбутня робота нагадує поезію – той же політ фантазії, уяви, думок, а ще це широке поле для різноманітних експериментів. Власне, обрала фах, наслідуючи мого старшого брата Вадима, який вже навіть має свій бізнес. Наша професія – це вкрай серйозна справа. Якщо кухар забув про це, йому варто просто звільнитися і йти до Центру зайнятості, аби перекваліфіковуватися.

Нині  на практичному занятті, крім обов’язкової програми, маємо вигадати… Хоча поки що це секрет. Завітайте до нас після полудня – побачите. Особисто я мрію  про те, щоб обідати ходили тільки до мене, тоді я недаремно обрала саме цей шлях. Один раз – і на все життя.

 

Диплом ІІІ-го ступеня: Людвик Ірина – учениця ДНЗ «Деражнянський центр професійної освіти»

Я — неповторна особистість! Від цієї думки стає легко й радісно, адже у світі немає людини-копії, схожої на мене. Ніхто не може точно повторити моїх рухів, думок, написати моїми словами твір тощо. Це прекрасно!

При народженні рідні нарекли мене Іриною.

Характер мій складався поступово. Впливали на нього мої батьки, друзі, знайомі. Від кожної людини, яку я знала, я черпала для себе щось позитивне та корисне, поглинаючи, як губка, нову цікаву інформацію. Ще з дитинства я пізнала, що таке „добре”, а що таке „погано” від батьків, але згодом всі ці поняття корегуються під впливом життя. Я робила помилки і вони стали моїм досвідом. „Все, що б не робилось – робиться на краще”, тому так звані „граблі” – це тільки крок вперед, до чогось кращого.

Я радію життю, бо ціную те, що маю. Звісно, я маю свої принципи, які вважаю власними „правилами життя”. Перше і найважливіше – це завжди залишатись самою собою. Друге – ніхто тебе не полюбить, якщо ти не будеш поважати та любити себе. Третє – не розпорошуйся на незначні дрібнички, не надавай їм статусу вагомих. Звісно, з часом я змінюсь, але стержень, основа залишиться в мені незмінною.

Мій девіз по життю: „Якщо ти чогось дійсно хочеш, то ти це будеш мати. А якщо не отримаєш – значить недостатньо хотілось ”. Я маю мету в житті, і не одну. Я повільно, але впевнено, йду до кожної з них. Іноді буває так, що досягнувши мети, відчуваєш душевну пустоту. Саме в цей момент я зажди намагаюсь віднайти собі наступну. Це ніби сходинки, якими піднімаюсь все вище і вище до відомої тільки мені вершини. Я займаюсь тим, що мені подобається. Я намагаюсь уникати того, що буде мені заважати. Монотонну, рутинну роботу завжди прикрашаю чимось приємним для мене, наприклад, музичним супроводом. До кожної справи маю власний підхід. Чудово знаю, що має бути місце в житті для відпочинку, адже, хто якісно відпочиває – той якісно працює. А головна мета мого життя – гармонія з самою собою, гармонія думок, тіла та душі.

Я маю свою думку, але поважаю думку інших людей, бо всі вони мають право бути.  Я маю свої ідеї і поділюсь ними з тими людьми, яким це буде цікаво, і які допоможуть мені їх втілити.

Я знаю, що нам не дається таких випробувань, які б ми не змогли пережити, адже „все, що мене не вбиває – робить мене сильніше”, тому труднощі мене не лякають і я готова іти вперед.

„Маєш бажання – мільйон можливостей, не маєш бажання – мільярд причин”. Я – особистість і я маю бажання бути кращою, бути щасливою. Я ловитиму свою синю птаху щастя за її величезний яскравий хвіст, щоб хоч на мить відчувати смак удачі, бо тільки своїми руками можна збудувати храм своєї особистості.

Я люблю бути в центрі уваги.  Вважаю, що в який би формі вона не була, вона позитивна. Найгірше – це байдужість. Друзів обираю дуже принципово і ретельно. Їх в мене не багато, але „і в дощ парасольку принесуть, і коли сонце окуляри надягнуть”.

Чим займаюсь по життю? Живу. Беру від життя все, що воно мені дає те, що я від нього хочу. Для мене музика, фільми і книжки мають також важливе значення. З ними пов’язані приємні спогади,  також вони є невичерпним джерелом знань. Доречі, пам’ять моя зберігає тільки світлі спогади, приємні відчуття і враження, забуваючи про неприємне.

Навчання – теоретична основа для майбутньої роботи, тому коли постало питання вибору професії я обрала для себе професію «Контролера-касира; обліковець з реєстрації бухгалтерських даних» Важаю, що цей фах дає максимум можливостей для моєї самореалізації.

До всього підхожу з креативністю. Індивідуальність людини виявляється і в мистецтві. Найближчим для мене є мистецтво вишивки. Зокрема вишивання бісером. Цим я можу займатися годинами. Адже вишивання не просто заспокоює, а дає можливість польоту фантазії і творчості загалом.

Я різна, тому і обожнюю різноманіття в своєму житті, але вірна своїм принципам, своїм друзям та близьким людям.

 

Диплом ІІІ-го ступеня: Даниленко Мар’яна – учениця Плужненського професійного аграрного ліцею

Моя земля – розлоге Поділля

Рідна така душа.

Серцем молюся незмінно

Щиро, за тебе – я.

Милуюсь квітучим краєм

Де пісня луна лісова.

Берізка зорю дістала

У жменю мені дала.

Кольором грає веселка

Дарує всім барви й мені.

В ялини зелена сукенка,

У мене сережки такі.

Тому і поле співуче

І пісню наших пташок.

Я слухаю завжди охоче

Плужне – це мій бережок.

М. Даниленко

Життя коротке, мистецтво вічно, ― так говорили древні римляни. Для мене, особисто, це вираження означає, що цінності, втіленні у формування мене як особистості, вічні і не втрачають своєї значимості. Вдивляючись у своє недалеке минуле, сортуючи на рідні і, не дуже близькі родинні стосунки, переконуюсь — це я, Даниленко Мар’яна, така собі дівчинка, мамина-татова донька Галини і Сергія, маленька онучка дідуся Анатолія і бабусь Надії і Ніни, сестронька, як хлопці називають, братів Івана та Богдана. Та я, і це не секрет для усіх, бо єдина у селі, «володарка» водночасі, ― бо у мене є, така-собі крихта Нюся, з родини пекінесів і японських хінків та Бос — англійський кокер-спаніель. Знаєте, як у тій приказці про двох сусідок: «Тобі, мила  Марфо ― дзуськи, а мені — та й два пси у дворі.»

Еге ж, меливо моє борошном засипаємо… І розкажу вам я про те, яка мрія моя, чого бажаю, над чим працюю і, потайки, по-своєму молюся Богородиці, майбутнім своїм. Коли Муза приходить, пишу вірші ― про кохання, природу, рідний край та у мріях на майбутнє. Коли не «виспалася», у думках блукаючи — малюю, а, якщо все, та й до ладу ― сідаю на свого «Мустанга», і, вперед, назустріч вітру.

Так, я міняюся швидко, стрімко зростаю у кухарській справі своїй, вбираю усе нове, позбуваюся, потихенько, підліткових вад: геройства, нерозуміння, гніву, байдужості, зухвалості, зверхності, дурної безпідставної боротьби. Але при цьому всьому, тобто, відмовляючись геть від старого і вбираючи в себе нове, я, залюблена в «Плужненські Карпати», панський парк дворян Яблонських, «Круглик» у березневій козодрі-квітах та батьківщини моїх прадідів – ставок «Смуж», як я пам’ятаю, із розповідей, пам’ятка для села Плужне ― мого села. Так-так, пан Заславський посварився із паном Острозьким, і, пересипав виток славнозвісної  річки Горині через моє село. Наразі, є ставок мого прадіда-лісника та ставок і річка Горинь — від Ізяслава і, далеко-далеко.

Це історія… А є мрія моя, що ховається у березах-сміхунках біля іншого ставу в моєму селі ― Брановицький. Чому? Підберезники та індички, малина та суниці, ірга та грушки, пахуче різнотрав’я, що аж просяться у страву чи закрутки на зиму. І я не вагаючись, беру сплетений татом рогозяний кошик, мандрую до лісу, щоби природа-матінка поділилася своїми дарами. Слухаю, зачарована переливами сойки та стуком дятла; шелестіння листя закликає до розмови; тріскотіння сухих гілок лякає правдою про прихід диких свиней… Але це мене зовсім не лякає, адже я вибираю собі галявину і, як зазвичай, танцюю. Уявляю себе Мавкою чи польовою царівною, або ж цікавим образом у лісовій казці. Задоволена, насолоджена відпочинком і втомою, крокую додому… А затим, буде гарна вечеря, сита зимонька-зима, цікаві уроки виробничого навчання на кухні ліцею і святковий Різдвяний чи Великодній стіл.

І тепер, серед друзів та сім’ї, чується щедрий сміх, перемовини про кухарські мої здібності — Даниленко Мар’яни. Майстер Алла Станіславівна чудується: «І в кого ти така вдалася?!». А я ― просто Мар’яшечка (так називають мене батьки). Мрію про гарну долю, як мама це називає. Шаную свою родину. Люблю своїх односельчан і бажаю селу процвітання. Молюся, по-своєму, по-юнацькому, а може й по-дитячому — про хлопців на Сході…, бо одні із них ― мій і братів друг-побратим Женя Свінціцький та однокласник тата Женя Вирич (зниклий безвісти)…

А тепер, вже дозвольте мовчати,

Щоб ця сповідь, не стала брехнею.

Щоб, все те, про що написала

Стало в серці моєму, бронею.

 

Я мрію, не треба кричати.

Я хочу, й не треба казати.

І буде, моя Україна —

Я знаю, я хочу, зроблю…

М. Даниленко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *