Відбувся обласний заочний літературний конкурс «Поетичний зорепад» серед учнів та працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти

Відбувся обласний заочний літературний конкурс «Поетичний зорепад» серед учнів та працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти

Поезія існує, або у житті, або на папері. Усі погляди й думки майстрів слова література бережно плекає, адже кожен поет – це інша таємниця, його історія унікальна.

Оскар Вайлд

 

Літературний конкурс «Поетичний зорепад» серед учнів та працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти традиційно проходить щороку навесні, з метою виявлення і розкриття поетичного обдарування молоді та працівників закладів професійних (професійно-технічних) закладів області, підвищення ролі естетичного виховання і прищеплення любові до рідної мови та літератури, формування патріотичних почуттів засобами літературного слова.

Цьогоріч в рамках конкурсу пропонувалось висвітлити у віршах тематику Лист на фронт «Так, я люблю Україну» та «Родина та родинні цінності», «Повага до батьків», «Мама і Україна».

Усі конкурсні роботи вирізнялись досконалою формою, глибоким змістом, активною життєвою позицією. У віршах домінували теми моралі, любові до України, проблеми війни, сім’ї, стосунків між дорослими й дітьми, дружби й кохання, казкові та фантастичні сюжети. Конкурсанти продемонстрували власні літературні таланти, проявили себе як справжніх майстрів слова.

Із 57 учасників з 24 закладів  професійної (професійно-технічної) освіти області переможцями стали:

Іванов Вадимучень ДНЗ «Вище професійне училище №11 м.Хмельницького», Павлова Людмила – учениця ДНЗ «Деражнянський центр професійної освіти», Кравчук Станіслав – працівник Вищого професійного училища №25, м. Хмельницького та Хеленюк Юрій – працівник Плужненського професійного ліцею.

Друге місце посіли: Юрчак Анжелаучениця ДНЗ «Ярмолинецький агропромисловий центр професійної освіти»,  Дзьобань Катерина – працівник Вищого професійного училища №38 смт. Гриців та Шматлай Галина – працівник ДНЗ «Ярмолинецький агропромисловий центр професійної освіти»

Третє місце здобули: Сторожук Володимир – учень ДПТНЗ «Славутський професійний ліцей», Саміло Галина – учениця ДНЗ «Деражнянський центр професійної освіти», Кшановська Антоніна –  працівник Вищого професійного училища №4, м. Хмельницький, Маслова Лариса – працівник ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти» та Кондратюк Віта – працівник Хмельницького професійного ліцею електроніки (див. додаток).

Конкурсні роботи, які посіли призові місця, будуть надіслані на Всеукраїнський конкурс творчості дітей та учнівської молоді «За нашу свободу», м. Київ та на Всеукраїнський творчий конкурс «Малюнок, вірш, лист до мами», м.Київ.

Хмельницький державний центр естетичного виховання учнівської молоді бажає успіхів усім конкурсантам!

 

Іванов Вадим- учень ДНЗ «Вище професійнеучилище №11 м.Хмельницького»

 Моя країна

Моя рідна країна!

Ти велика й міцна.

Я люблю тебе ненько,

За ліси і поля.

І не буду ділити

Я на Захід і Схід.

Ти для мене єдина –

Ти є мій оберіг!

Від Луганська до Львова –

Все це наша земля!

Наші ріки і гори,

І ліси, і поля!

О, Дністере могутній!

І Дніпро-великан!

Між людьми не потрібен

Нам великий паркан!

Наша мова співуча –

Ти єдина для нас!

Наші землі родючі

І для тебе, Донбас!

Всі ми мріємо жити

В мирі,щасті,добрі!

Люди, будьте щасливі

Всі на нашій землі!!

Павлова Людмила – учениця  ДНЗ «Деражнянський центр професійної освіти»

Тебе ми згадуєм,  Тарасе

Наша знедолена Вкраїна

В буремний час згадала сина,

Що віще слово возгласив.

Для неї він творив і жив.

Чи є в Україні людина,

Доросла чи мала дитина,

Що про Шевченка ще не знає,

Що слів його не пам’ятає?

Чи зможе хтось ще так  творити,

Свою країну так любити,

І так писати про природу,

Про чарівну дівочу вроду?

Ніхто не зможе, знаю я.

Гаї діброви і поля,

Дніпро ревучий, бідних доля,

Калина в лузі і неволя –

Все оживало, як писав,

Як віщим сном передбачав,

Заповідав любити край,

Тебе ми не забудем, знай!

У час палючий, час проклятий

Тебе ми згадуєм, Тарасе.

І опікає душу жаль,

Що не дослухались, нажаль,

До твого болю, слів разючих

В яких учив, учив і учиш,

Не зраджувати батьківщину,

А бути їй за дочку й сина!

Кравчук Станіслав – працівник Вищого професійного училища №25 м.Хмельницький

Я люблю Україну свою

По зелених садах і по нивах, по безкрайніх степах і лісах,

Величава  моя Україна!  Хай звучить тобі ода в словах.

Україно моя, Україно! Це лелечине рідне гніздо,

Символічна червона калина і матусі живе полотно.

Україно моя, Україно! Це батьківська могутня рука,

Джерело із якого початок бере стрімко бурхлива  ріка.

Я люблю, коли в сонячних ранках оживають безмежні поля,

Сяють жовто – блакитні світанки…Ти живеш Україна моя!

Ти свободу свою відстояла, зберегла мову, честь та ім’я.

Тож цвіти, процвітай і надалі, – Україно! Колиско моя!

Я вклоняюсь твоїй рідній мові і твоїм мелодійним пісням.

Будь завжди у святковій обнові величава Вкраїна моя!

 

Хеленюк Юрій – працівник Плужненського професійного ліцею

Присвята рідному селу

Серед полів, гаїв, немов перлина, цвіте садами в отчому краю

Моє село, свята моя родина, у нім і я купаюсь, як в раю.

Тут серцю милі наших доль дороги і синє небо й сонце золоте,

Душа летить до отчого порогу, тут кожна квітка радість нам несе!

Моє село, ріднішого немає, спів солов’я  та гомін дітвори,

З тобою я щасливу долю маю, за тебе гордий доброї пори.

Хай у віках не згасне твоя слава: за щирий люд, за вдачу, за дітей,

Хай буде мир і злагода й держава, від Бога не відводь своїх очей.

Коли до серця смуток підступає, в тривозі стогне і душа болить,

Гірка сльоза твій погляд випікає, приїдь в село і батькові вклонись.

І мама слово  лагідне промовить, пригорне ніжно у тривожну мить,

Лиш тут, удома, горе нас не зломить, бо знаєм, як любов’ю дорожить!

 Поверни мені маму, Вкраїно!

Знову ранок пробудить мене на зорі

І промінчиком сонця торкнеться душі.

Ноженята дитячі летять на поріг,

Серце жде свою маму з далеких доріг.

Жде Донеччина й Львів і Черкаси й Волинь

Ти до мене, матусю, хоч в думці полинь.

Хто ж до школи уперше мене поведе,

Хто на мудрість життєву наставить мене?

Поверни мені маму, Вкраїно моя,

Поверни мені долю – колиску життя,

Щоб дитинство моє у любові цвіло,

Щоб мене огорнуло матусі тепло.

Хочу з мамою зорі ранкові стрічать

І у Бога здоров’я для неньки благать

Розділю я із мамою долю свою,

Найріднішу і світлу надію мою.

Щоб росла і міцніла родина моя,

Ти почуй мене, мамо, почуй іздалля,

Нам єднатись, любить  в Українській сім’ї

Хай  пісні ним співають дзвінкі солов’ї!

 

 Анжеліка Юрчак – учениця ДНЗ «Ярмолинецький агропромисловий центр професійної освіти»

Україна

Із калинового цвіту,

З ярої пшениці

Народилась Україна

Гарна, білолиця.

Із вербового листочка,

З пісні соловей

Народилась Україна,

Наша рідна ненька.

Із сумної пісні мами.

З голосу діброви

Народилась наша рідна,

Наша гарна мова.

Із звитяги запорожців,

З походів козацьких

Народились українці

Завзяті та хвацькі.

Лине голос солов’їний.

Хатки в садах білі.

Зорі падають в жита

На нашій Вкраїні.

І співають чорноброві

Козаки у полі:

«Ще нам, браття, усміхнеться

І щастя і доля».

 

Дзьобань Катерина – працівник Вищого професійного училища № 38 смт. Гриців

Лист до солдата

Солдате, соколе, по духу мій брате,

Шлю тобі вітання на любов багате.

Ген весна буяє, співа соловейко,

За тебе, рідненький, так болить серденько.

Б’ється, мов птах в сітці, і рветься на волю,

Я тобі благаю в Бога кращу долю.

Миру і терпіння, наснаги, любові,

Щоб шляхи тернисті стали волошкові.

Хай ненька пригорне, щиро поцілує,

А зозуля в лісі сто літ навіншує.

Весна в кожну хату несе всім наснагу,

А я помолюся за твою відвагу.

Щоб кулі не брали, не рвались гранати,

Щоб прийшли здорові всі наші солдати.

Нехай кожна мати приголубить сина,

Хай цвіте, буяє рідна Україна.

 

Галина Шматлай – працівник ДНЗ «Ярмолинецький агропромисловий центр професійної освіти»

Шануйте батьків, поважайте, любіть…

Шануйте батьків, поважайте, любіть,

у вільну хвилину додому дзвоніть.

Вони вам дали найцінніше – життя.

Повчали, ростили кохане дитя.

Гортаю альбом свій і запис знайшов:

матуся писала, що дощ тоді йшов.

«З`явився маленький клубочок у нас.

Назвали його ми сином – Тарас».

Слова ці ніжніші від усіх на Землі.

То мати дала вже і ймення мені.

Тут почерк вже інший, то батько писав:

«Це Бог нам великий скарб дарував».

Я кожну сторінку дивився,читав.

Усеньке дитинство своє пригадав:

як зубчик прорізавсь, до школи пішов…

І пам’ять тривожила знов мене, знов.

Кохані, ріднесенькі мої батьки,

як швидко пролинули всі ці роки.

Пробачте, що рідко писав і дзвонив,

альбом я для вас такий не створив.

Ви моя опора і мій оберіг.

Ваш вогник у серці назавжди зберіг.

Приїду, рідненькі, обіцяю, клянусь.

За ваше здоров`ячко Богу молюсь.

 

Саміло Галина -учениця ДНЗ «Деражнянський центр професійної освіти»

Моїй матусі

Пишу рядки до матері моєї,

До жінки, що життя дала мені,

Не жалкувала сліз і радості своєї

Для того, щоби я жила мов уві сні.

Матусю, люба, рідна моя нене,

Цей вірш присвячую лише тобі.

Прошу, молю не ображайся ти на мене,

За те, що не віддячую тобі.

Мені так хочеться до тебе прихилити,

Всі квіти і зірки земні,

Щоб ти, рідненька, могла вічно жити,

І вічно залишалась на землі.

Твій погляд добрий, ніжний, щирий,

І руки зроблені, і серце золоте.

Я пам’ятатиму в важкі хвилини

Ти не залишиш в радості мене.

Я не дозволю смутку і печалі

Приходити до тебе навіть в сні.

Моя любов принесе тобі радість,

І ти радітимеш своїй дочці.

Мамусю! Я простелю у твої ноги

Яскраві українські рушники.

Нехай вони освітлюють дорогу

Якою ти ще довго будеш йти.

Твоє життя прожите недаремно

Народжено дві доньки чарівні.

Хоча вони тепер уже далеко

Та все ж вклоняються низесенько тобі!

 

Сторожук Володимиручень ДПТНЗ «Славутський професійний ліцей»

Любий брате!

В окопі в грозу і у сонячний день

Ти борониш країну і землю свою.

Вже й не злічити поранень твоїх,

Але тебе не зламати – ти досі в строю!

Просто знай, що я в тебе вірю,

Бо ти такий мужній і сильний!

І вдома на тебе я сильно чекаю,

Бо ти для мене найкращий і рідний!

Чомусь мені сумно й погано.

Навколо так тихо і серце немов би вмирає,

Але нам з тобою здаватись ще рано,

Хоч від пострілів грім і свист досі у небі лунає!

Міцно стискаєш в руках автомат,

З собою узяв лиш кілька гранат,

Іде у бій мій мужній солдат

З вірою в те, що ніщо не проб’є його лат.

І доки буде той бій та кулі лунають

Кожен день не буде здаватись легким.

Ти не забувай, що вдома на тебе чекають.

Я прошу повертайся, повертайся живим!

 

Кондратюк Віта – працівник Хмельницького професійного ліцею електроніки

Марійка

Сяє у вікні вечірня зірка,

Місяць світить в небі вже давно.

Дивиться на них мала Марійка

Крізь старе відчинене вікно.

За стіною знову п’яні бійки,

На столі закуска і вино.

Рідній мамі знов не до Марійки,

Татові давно вже всеодно.

А Марійка хоче казку на ніч,

Поцілунок мамин на губах,

Хоче чути татове добраніч

І заснути в нього на руках.

В її подружок родини справжні,

В шафах безліч іграшок, обнов.

А для неї розкіш недосяжна –

Батьківська турбота і любов.

Маму заміняє в небі зірка,

Місяць тата заміняє їй.

Довіряє їм мала Марійка

Самі заповітніші із мрій.

Не потрібні їй красиві сукні

Іграшки і телефон крутий.

Хоче за стіною, там на кухні

Їсти із батьками торт смачний.

Не могла Марійка й гадки мати,

Що цю мрію, пущену в вікно,

Випадково чули мама й тато,

Що в дверях стояли вже давно.

Вони тихо вийшли із будинку

І зайшли в найближчий магазин,

Купували в цей раз не горілку,

А купили доньці торт смачний.

Йшли додому і слова Марійки

Всю дорогу чули у вухах.

Тато плакав, плакав, щиро й гірко,

Каявся у всіх свої гріхах.

Зранку на Марійку справжнє свято

вже чекало: в кухні за столом

снідали Марійка, мама й тато

найсмачнішим чарівним тортом.

Цілий день провели вони разом,

Повертали втрачену любов,

А підвечір дівчинка відразу

До віконця повернулась знов.

Дякую тобі вечірня зірка,

Що здійснила мрію ти мою.

Відтепер і назавжди Марійка

Має головне в житті – сім’ю!

 

Кшановська Антоніна – працівник Вищого професійного училища №4 м.Хмельницький

Материнська засторога

Стоїть над окопом згорьована мати,

І серце стискає та крає їй біль:

Ще скільки синочкам Вкраїни вмирати?

Ці звістки летять, як круки, звідусіль.

Це ж він, наймолодший, у цьому окопі,

Писав, що живий, що із ним оберіг,

Що всі “ прикривають “ його в своїй роті,

Й за мить переступить батьківський поріг.

Та ні, не судилось йому повернутись,

Обняти матусю, кохану, сестру,

Вдихнути життя і йому посміхнутись,

Натомість попав у холодну труну.

Просніться вже люди!

Всім досить страждати!

І рвати країну свою на шматки,

І воїнам нашим вже годі вмирати –

Нехай посміхаються наші батьки.

Хай мати обніме єдиного сина,

Кохана, дружина та батька донька,

Хай вільною стане  уся Україна

ЇЇ оминає хай доля гірка!

 

Маслова Лариса – працівник ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти»

Він так любив свою Вкраїну

Пам’яті полеглих в АТО

А в хлопця очі були сині-сині,

Волосся, як солома після жнив,

Він неньку так любив – свою Вкраїну,

А ще він щиро дівчину любив.

Любив пройтись косою на світанні

По травах по високих у росі,

Заслухатися співом пташок ранніх –

Він щастя більшого для себе не хотів.

Як довелося йому зброю взяти,

Тож міцно у руках її тримав,

Не був він від народження солдатом,

Та страху зовсім у душі не мав.

Не міг боєць простити вороженьку,

Котрий родючу землю плюндрував

І все живе, що народила ненька,

Холоднокровно й підло убивав.

А в хлопця очі були сині-сині

Від поля, де життя він засівав,

А неньку так любив – свою Вкраїну,

Що найдорожче без жалю віддав.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Іванов Вадим- учень

ДНЗ «Вище професійне

училище №11 м.Хмельницького»

 Моя країна

Моя рідна країна!

Ти велика й міцна.

Я люблю тебе ненько,

За ліси і поля.

І не буду ділити

Я на Захід і Схід.

Ти для мене єдина –

Ти є мій оберіг!

Від Луганська до Львова –

Все це наша земля!

Наші ріки і гори,

І ліси, і поля!

О, Дністере могутній!

І Дніпро-великан!

Між людьми не потрібен

Нам великий паркан!

Наша мова співуча –

Ти єдина для нас!

Наші землі родючі

І для тебе, Донбас!

Всі ми мріємо жити

В мирі,щасті,добрі!

Люди, будьте щасливі

Всі на нашій землі!!

 

 

Павлова Людмила – учениця

ДНЗ «Деражнянський центр

 професійної освіти»

Тебе ми згадуєм,  Тарасе

 

Наша знедолена Вкраїна

В буремний час згадала сина,

Що віще слово возгласив.

Для неї він творив і жив.

Чи є в Україні людина,

Доросла чи мала дитина,

Що про Шевченка ще не знає,

Що слів його не пам’ятає?

Чи зможе хтось ще так  творити,

Свою країну так любити,

І так писати про природу,

Про чарівну дівочу вроду?

Ніхто не зможе, знаю я.

Гаї діброви і поля,

Дніпро ревучий, бідних доля,

Калина в лузі і неволя –

Все оживало, як писав,

Як віщим сном передбачав,

Заповідав любити край,

Тебе ми не забудем, знай!

У час палючий, час проклятий

Тебе ми згадуєм, Тарасе.

І опікає душу жаль,

Що не дослухались, нажаль,

До твого болю, слів разючих

В яких учив, учив і учиш,

Не зраджувати батьківщину,

А бути їй за дочку й сина!

 

 

Кравчук Станіслав – працівник Вищого професійного училища №25 м.Хмельницький

Я люблю Україну свою

 

По зелених садах і по нивах, по безкрайніх степах і лісах,

Величава  моя Україна!  Хай звучить тобі ода в словах.

 

Україно моя, Україно! Це лелечине рідне гніздо,

Символічна червона калина і матусі живе полотно.

 

Україно моя, Україно! Це батьківська могутня рука,

Джерело із якого початок бере стрімко бурхлива  ріка.

 

Я люблю, коли в сонячних ранках оживають безмежні поля,

Сяють жовто – блакитні світанки…Ти живеш Україна моя!

 

Ти свободу свою відстояла, зберегла мову, честь та ім’я.

Тож цвіти, процвітай і надалі, – Україно! Колиско моя!

 

Я вклоняюсь твоїй рідній мові і твоїм мелодійним пісням.

Будь завжди у святковій обнові величава Вкраїна моя!

 

 

 

Хеленюк Юрій – працівник Плужненського професійного ліцею

Присвята рідному селу

Серед полів, гаїв, немов перлина, цвіте садами в отчому краю

Моє село, свята моя родина, у нім і я купаюсь, як в раю.

Тут серцю милі наших доль дороги і синє небо й сонце золоте,

Душа летить до отчого порогу, тут кожна квітка радість нам несе!

 

Моє село, ріднішого немає, спів солов’я  та гомін дітвори,

З тобою я щасливу долю маю, за тебе гордий доброї пори.

Хай у віках не згасне твоя слава: за щирий люд, за вдачу, за дітей,

Хай буде мир і злагода й держава, від Бога не відводь своїх очей.

 

Коли до серця смуток підступає, в тривозі стогне і душа болить,

Гірка сльоза твій погляд випікає, приїдь в село і батькові вклонись.

І мама слово  лагідне промовить, пригорне ніжно у тривожну мить,

Лиш тут, удома, горе нас не зломить, бо знаєм, як любов’ю дорожить!

 

Поверни мені маму, Вкраїно!

Знову ранок пробудить мене на зорі

І промінчиком сонця торкнеться душі.

Ноженята дитячі летять на поріг,

Серце жде свою маму з далеких доріг.

 

Жде Донеччина й Львів і Черкаси й Волинь

Ти до мене, матусю, хоч в думці полинь.

Хто ж до школи уперше мене поведе,

Хто на мудрість життєву наставить мене?

 

Поверни мені маму, Вкраїно моя,

Поверни мені долю – колиску життя,

Щоб дитинство моє у любові цвіло,

Щоб мене огорнуло матусі тепло.

 

Хочу з мамою зорі ранкові стрічать

І у Бога здоров’я для неньки благать

Розділю я із мамою долю свою,

Найріднішу і світлу надію мою.

 

Щоб росла і міцніла родина моя,

Ти почуй мене, мамо, почуй іздалля,

Нам єднатись, любить  в Українській сім’ї

Хай  пісні ним співають дзвінкі солов’ї!

 

 

Анжеліка Юрчак – учениця ДНЗ «Ярмолинецький агропромисловий центр професійної освіти»

Україна

Із калинового цвіту,

З ярої пшениці

Народилась Україна

Гарна, білолиця.

 

Із вербового листочка,

З пісні соловей

Народилась Україна,

Наша рідна ненька.

 

Із сумної пісні мами.

З голосу діброви

Народилась наша рідна,

Наша гарна мова.

 

Із звитяги запорожців,

З походів козацьких

Народились українці

Завзяті та хвацькі.

 

Лине голос солов’їний.

Хатки в садах білі.

Зорі падають в жита

На нашій Вкраїні.

 

І співають чорноброві

Козаки у полі:

«Ще нам, браття, усміхнеться

І щастя і доля».

 

Дзьобань Катерина – працівник Вищого професійного училища № 38 смт. Гриців

Лист до солдата

 

Солдате, соколе, по духу мій брате,

Шлю тобі вітання на любов багате.

Ген весна буяє, співа соловейко,

За тебе, рідненький, так болить серденько.

 

Б’ється, мов птах в сітці, і рветься на волю,

Я тобі благаю в Бога кращу долю.

Миру і терпіння, наснаги, любові,

Щоб шляхи тернисті стали волошкові.

 

Хай ненька пригорне, щиро поцілує,

А зозуля в лісі сто літ навіншує.

Весна в кожну хату несе всім наснагу,

А я помолюся за твою відвагу.

 

Щоб кулі не брали, не рвались гранати,

Щоб прийшли здорові всі наші солдати.

Нехай кожна мати приголубить сина,

Хай цвіте, буяє рідна Україна.

 

Галина Шматлай – працівник ДНЗ «Ярмолинецький агропромисловий центр професійної освіти»

Шануйте батьків, поважайте, любіть…

Шануйте батьків, поважайте, любіть,

у вільну хвилину додому дзвоніть.

Вони вам дали найцінніше – життя.

Повчали, ростили кохане дитя.

Гортаю альбом свій і запис знайшов:

матуся писала, що дощ тоді йшов.

«З`явився маленький клубочок у нас.

Назвали його ми сином – Тарас».

Слова ці ніжніші від усіх на Землі.

То мати дала вже і ймення мені.

Тут почерк вже інший, то батько писав:

«Це Бог нам великий скарб дарував».

Я кожну сторінку дивився,читав.

Усеньке дитинство своє пригадав:

як зубчик прорізавсь, до школи пішов…

І пам’ять тривожила знов мене, знов.

Кохані, ріднесенькі мої батьки,

як швидко пролинули всі ці роки.

Пробачте, що рідко писав і дзвонив,

альбом я для вас такий не створив.

Ви моя опора і мій оберіг.

Ваш вогник у серці назавжди зберіг.

Приїду, рідненькі, обіцяю, клянусь.

За ваше здоров`ячко Богу молюсь.

Саміло Галина -учениця

ДНЗ «Деражнянський центр

 професійної освіти»

Моїй матусі

Пишу рядки до матері моєї,

До жінки, що життя дала мені,

Не жалкувала сліз і радості своєї

Для того, щоби я жила мов уві сні.

Матусю, люба, рідна моя нене,

Цей вірш присвячую лише тобі.

Прошу, молю не ображайся ти на мене,

За те, що не віддячую тобі.

Мені так хочеться до тебе прихилити,

Всі квіти і зірки земні,

Щоб ти, рідненька, могла вічно жити,

І вічно залишалась на землі.

Твій погляд добрий, ніжний, щирий,

І руки зроблені, і серце золоте.

Я пам’ятатиму в важкі хвилини

Ти не залишиш в радості мене.

Я не дозволю смутку і печалі

Приходити до тебе навіть в сні.

Моя любов принесе тобі радість,

І ти радітимеш своїй дочці.

Мамусю! Я простелю у твої ноги

Яскраві українські рушники.

Нехай вони освітлюють дорогу

Якою ти ще довго будеш йти.

Твоє життя прожите недаремно

Народжено дві доньки чарівні.

Хоча вони тепер уже далеко

Та все ж вклоняються низесенько тобі!

 

Сторожук Володимиручень ДПТНЗ «Славутський професійний ліцей»

Любий брате!

В окопі в грозу і у сонячний день

Ти борониш країну і землю свою.

Вже й не злічити поранень твоїх,

Але тебе не зламати – ти досі в строю!

 

Просто знай, що я в тебе вірю,

Бо ти такий мужній і сильний!

І вдома на тебе я сильно чекаю,

Бо ти для мене найкращий і рідний!

 

Чомусь мені сумно й погано.

Навколо так тихо і серце немов би вмирає,

Але нам з тобою здаватись ще рано,

Хоч від пострілів грім і свист досі у небі лунає!

 

Міцно стискаєш в руках автомат,

З собою узяв лиш кілька гранат,

Іде у бій мій мужній солдат

З вірою в те, що ніщо не проб’є його лат.

 

І доки буде той бій та кулі лунають

Кожен день не буде здаватись легким.

Ти не забувай, що вдома на тебе чекають.

Я прошу повертайся, повертайся живим!

 

Кондратюк Віта – працівник Хмельницького професійного ліцею електроніки

Марійка

Сяє у вікні вечірня зірка,

Місяць світить в небі вже давно.

Дивиться на них мала Марійка

Крізь старе відчинене вікно.

За стіною знову п’яні бійки,

На столі закуска і вино.

Рідній мамі знов не до Марійки,

Татові давно вже всеодно.

А Марійка хоче казку на ніч,

Поцілунок мамин на губах,

Хоче чути татове добраніч

І заснути в нього на руках.

В її подружок родини справжні,

В шафах безліч іграшок, обнов.

А для неї розкіш недосяжна –

Батьківська турбота і любов.

Маму заміняє в небі зірка,

Місяць тата заміняє їй.

Довіряє їм мала Марійка

Самі заповітніші із мрій.

Не потрібні їй красиві сукні

Іграшки і телефон крутий.

Хоче за стіною, там на кухні

Їсти із батьками торт смачний.

Не могла Марійка й гадки мати,

Що цю мрію, пущену в вікно,

Випадково чули мама й тато,

Що в дверях стояли вже давно.

Вони тихо вийшли із будинку

І зайшли в найближчий магазин,

Купували в цей раз не горілку,

А купили доньці торт смачний.

Йшли додому і слова Марійки

Всю дорогу чули у вухах.

Тато плакав, плакав, щиро й гірко,

Каявся у всіх свої гріхах.

Зранку на Марійку справжнє свято

вже чекало: в кухні за столом

снідали Марійка, мама й тато

найсмачнішим чарівним тортом.

Цілий день провели вони разом,

Повертали втрачену любов,

А підвечір дівчинка відразу

До віконця повернулась знов.

  • Дякую тобі вечірня зірка,

Що здійснила мрію ти мою.

Відтепер і назавжди Марійка

Має головне в житті – сім’ю!

 

Кшановська Антоніна – працівник Вищого професійного училища №4 м.Хмельницький

Материнська засторога

Стоїть над окопом згорьована мати,

І серце стискає та крає їй біль:

Ще скільки синочкам Вкраїни вмирати?

Ці звістки летять, як круки, звідусіль.

Це ж він, наймолодший, у цьому окопі,

Писав, що живий, що із ним оберіг,

Що всі “ прикривають “ його в своїй роті,

Й за мить переступить батьківський поріг.

Та ні, не судилось йому повернутись,

Обняти матусю, кохану, сестру,

Вдихнути життя і йому посміхнутись,

Натомість попав у холодну труну.

Просніться вже люди!

Всім досить страждати!

І рвати країну свою на шматки,

І воїнам нашим вже годі вмирати –

Нехай посміхаються наші батьки.

Хай мати обніме єдиного сина,

Кохана, дружина та батька донька,

Хай вільною стане  уся Україна

ЇЇ оминає хай доля гірка!

 

Маслова Лариса – працівник ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти»

Він так любив свою Вкраїну

Пам’яті полеглих в АТО

А в хлопця очі були сині-сині,

Волосся, як солома після жнив,

Він неньку так любив – свою Вкраїну,

А ще він щиро дівчину любив.

Любив пройтись косою на світанні

По травах по високих у росі,

Заслухатися співом пташок ранніх –

Він щастя більшого для себе не хотів.

Як довелося йому зброю взяти,

Тож міцно у руках її тримав,

Не був він від народження солдатом,

Та страху зовсім у душі не мав.

Не міг боєць простити вороженьку,

Котрий родючу землю плюндрував

І все живе, що народила ненька,

Холоднокровно й підло убивав.

А в хлопця очі були сині-сині

Від поля, де життя він засівав,

А неньку так любив – свою Вкраїну,

Що найдорожче без жалю віддав.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.