Інформація про підсумки обласного заочного конкурсу авторів-гумористів «Власні усмішки» серед учнів та працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти

Інформація про підсумки обласного заочного конкурсу авторів-гумористів «Власні усмішки» серед учнів та працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти

Гумор – велика сила. Ніщо так не зближує людей, як добрий сміх. А зближення людей – головне завдання мистецтва. Вже доброю традицією Хмельницького державного центру естетичного виховання учнівської молоді стало щорічно восени проводити обласний заочний конкурс авторів-гумористів «Власні усмішки» серед учні та працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти.

Мета конкурсу – виявлення талановитих та обдарованих учнів, розкриття творчого потенціалу та літературних здібностей учнів та працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти.

Цьогоріч на конкурс були представленні гуморески учнів та працівників  з 22 закладів професійної (професійно-технічної) освіти області. Зокрема за призові місця змагались 13 працівників та 24 учня ЗПО.

Велика кількість учасників – свідчення неабиякого зацікавлення молоді літературним словом, зокрема гумором. Фантазії учасників у творах не було меж. Тому конкурсні роботи такі розмаїті, різнопланові та перспективні. Це були уявні подорожі, мрії і дивні сни, замальовки та навіть сатиричні розповіді сьогодення.

Конкурсанти по-особливому, індивідуально розкрили своє розуміння гумору. Роботи учасників містили цікаві віршовані та прозові гуморески, які яскраво, жваво, динамічно та легко захоплюють увагу читача. Кожна із представлених гуморесок змогла похизуватись органічністю тексту та може стати неабияким внеском у розвиток сучасної української літератури.

Даний конкурс сміливо можна вважати  важливою ланкою у професійному становленні учнівської молоді, досвід написання гуморесок дозволить  учням та працівникам ЗПО почувати себе впевнено у будь-якій сфері навчальної діяльності.

За поетичну майстерність, дотепність та оригінальність гумору дипломом І ступеня нагороджено: Кравчук  Станіслав – працівник Вищого професійного училища №25 м. Хмельницького та Івахов Дмитро учень ДПТНЗ «Деражнянський професійний аграрний ліцей»;  дипломом ІІ ступеня: Лікнарович Олена – працівник Вищого художнього професійного училища № 19 смт. Гриців,  Хеленюк Юрій – працівник Плужненського професійного аграрного ліцею, Мазярко Євген – учень Вищого професійного училища №38 смт. Гриців та Марченкова Катерина – учениця ДПТНЗ «Лісоводський професійний аграрний ліцей»; дипломом ІІІ ступеня: Маслова Лариса – працівник ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти», Мельничук Галинапрацівник Вищого професійного училища №36 с. Балин, Малиновський Артем – учень ДНЗ «Волочиський промислово-аграрний ліцей», Свініцька Ольга – учениця ДНЗ «Полонський агропромисловий центр професійної освіти» та Подлознюк Валерія – учениця ДПТНЗ «Славутський професійний ліцей».

Хмельницький державний центр естетичного виховання учнівської молоді бажає усім учасникам обласного заочного конкурсу авторів-гумористів «Власні усмішки» натхнення та нових творчих злетів. Нехай же посмішка та жарти завжди піднімають настрій усім навкруги!

 

Кравчук  Станіслав – працівник Вищого професійного училища №25 м. Хмельницького

Циганська правда

Раз я вийшла з свої хати, й стала на порозі,

Та й побачила циганку, що йшла по дорозі.

Було зимно, холодрига, а та була боса,

І собі щось булькотіла тихенько під носом.

Я впустила її в двір… та стала гадати,

Пальцем тицяти в долоню, лінію шукати.

Я ж не петраю ні грама, у тому гаданні,

А цигани все згрібають, і гроші  останні.

Вони навчені до цього з самого дитинства,

Щоб брехати, обкрадати, чи робити свинство.

Цю циганку звали «Рада», от вона й раділа,

Що мене так дуже легко й просто обдурила.

Нагадала мені хлопа міцної статури,

Що отримаю із банку великі купюри.

Одягатись буду класно, побуваю в Штатах,

Буду в золоті ходити і у діамантах.

Я дістала гаманець, взялася відкрити,

Щоб циганці за гадання щедро заплатити.

А най качка його копне, очі круглі стали,

Це ж так треба, в день зарплати, мене обікрали.

Всі циганки носять платтів на собі багато,

Під якими вони можуть крадене ховати.

Доки лінію тицьнуть вони на долоні,

Ти вже будеш в їхньому, як кажуть – полоні.

Ось така циганська правда, ось такі ті люди…

Ходять з хати і до хати, обкрадають всюди.

Доля якось вже сама дасть про себе знати,

І не дай Бог ще комусь на неї гадати.

 

Івахов Дмитро – учень ДПТНЗ «Деражнянський професійний аграрний ліцей»

Музикант

Записали мама й тато Івана в музшколу

І купили завчасно ще й акордеона.

Хоч в сім’ї ніхто не знав музичну науку,

Але дуже їм кортіло, щоб хтось видав звуку.

Ходить Івась на заняття і ноти вивчає,

А ведмідь як став на вухо – так не відпускає.

Викладач йому на клавішах звуки  натискає,

Іван візьме інструмент  –  не грає – волає.

Щоб онука зацікавить ,що з користю грає,

Дід Омелько із кишені купюри виймає:

– На, Іванку, сто рублів, вчись грати сумлінно,

Буде з тебе баяніст, знаю, неодмінно.

– Не думаю, любий діду. – так Іван сказав. –

Бо сусід п’ятсот  дає, щоб я лиш не грав.

 

Лікнарович Олена – працівник Вищого художнього професійного училища № 19 смт. Гриців  

Не так як хочеться

Все. Нарешті. Дочекалась. Прийшов день зарплати!

Дуже вчасно, бо потрібно дещо покупляти.

Порошок пральний скінчився… і шампуню трохи.

Докупити треба рису, гречки і гороху.

Меншій донечці потрібно куртку купувати

І в садочок взуття змінне, бо вже маловате.

А для старшої потрібні тепліші колготи

І , напевно, іще гольфик… і зошит на ноти.

В банк забігла – поплатила усі комунальні:

Світло, газ і за садочок – цифри віртуальні!

Зайшла потім у аптеку, щоб купити ліки –

Вушні краплі я взяла свому чоловіку

(бо щодня йому кажу я, ЩО нам треба в хату,

та здається, що у 30 став недочувати!)

Порошок, шампунь і фейрі, щоби посуд мити,

І рукав для запікання – смакоту робити.

Ще цієї ночі чула, що шкреблася миша,

Тож купила мишоловку – буде в хаті тиша!

А на вулиці зустріла з Херсону машину,

Взяла ящик помідорів (закрию на зиму).

Поповнила телефона собі і дитині

І згадала, що прививки треба дати свиням.

Тож забігла в ветлікарню і лікар звірячий

Сказав: «Завтра усі зробим щеплення свинячі!»

Наостанок в продуктовий я пошкандибала:

Хліба, масла, майонезу, копченого сала,

Ковбаси на бутерброди, чаю і олію…

Вже гадаю, чи усе це донести зумію…

Вийшла. Стала на порозі. Гаманець тримаю,

В голові свої покупки я перебираю.

Може, я десь загубила зарплати частину?

Чи сховала у кишеню хоч би половину?

В гаманці лишилась гривня із моїх покупок!

А попереду чекали 30 довгих суток… 

 

Хеленюк Юрій – працівник Плужненського професійного аграрного ліцею

Сучасна цяця

Якось зранку до бабусі літньої пори

Завітала люба внучка на відвідини.

Чубчик крашений, надертий,

Брови – сажа, вся крута

І джинса на ній подерта,

До колін висить матня

Пазюрі, як в Баби Йожки, закрутились, мов гачки,

Брови клеєні, серьожки, губки пишні, як банти!

Вся пахуча та бомбезна, палахатий одяг – страх,

Таке чудо, каже баба, хоч постав у бур’янах!

Може, доню будеш їсти, борщик свіжий, чи салат?

Та ти що, кричить онука, це не те, що мені в смак!

Чіпси дайте і «Джинтонік», ще й шампанського бокал,

Миску мідій, суші, пиво, сигареточку «Опал»!

І музончик відповідний, поки я собі посплю

Ну а потім, бабцю мила, щось для вас я пороблю.

Так вовтузилась онука, доки дід не надійшов,

Оцінив, цей  хатній гамір, та й до висновку прийшов.

Збери, бабо, цій дитині всі пожитки та сумки

Нехай їде до матусі і «клепає» їй мозги.

 

Мазярко Євген – учень Вищого професійного училища №38  смт. Гриців

Поважна краля

Гнат везе в село дружину,

Гоноровитую Галину.

Міська дуже вона пані,

Є для цього усі дані:

Зачіска ще й макіяж,

У селі буде кураж.

Манікюр і педикюр

Тут усе в неї ажур!

Іде селом, немов картина,

Не прогнеться рівна спина.

Батьки раді, є невістка,

Шепчуть сину: «Це артистка?»

Гомонять по селі люди,

Що з тим макіяжем буде,

Як піде на буряки,

Сонце вжарить залюбки,

Кури, гуси ще й качки.

Вже селом пішли чутки:

Ох, ледача та Галина,

Бідна, бідна Катерина!

Так невістку виглядала:

І не їла, і не спала.

Перший день все до ладу

Всім сусідам на виду,

Гостей вправно частували,

В голові вже плани мали.

А на ранок сапку в руки:

  • Підем, доню, до науки.

Поплив в полі макіяж,

Ох, який вже тут кураж!

З дуру нігті два зламала,

З горя вовком завивала.

А свекруха не вгаває,

Як та муха докучає.

На городину між люди,

Кожен тут сміятись буде.

Спека носа геть спалила,

Дуже вже сумна картина.

Розболілось усе тіло:

  • Чуєш, Гнате, це не діло!

Їдем в місто, годі вже!

Чи для тебе це пусте?

Де моя скажи краса?

  • Що ти, Галю, ось коса.

Вона в тебе, немов прач,

Чуєш, люба, ти не плач.

Не у ліс іде наука,

Село – це важлива штука.

На току солярій є,

Як зерном не загребе.

У хліві є в батька вила,

Щоб нудьга не задушила.

Підем сіно скирдувати,

Ванни сонячні приймати.

Хоч десерту – не дрімай!

Полуниць йди назбирай!

Тільки півні заспівали,

Галі п’яти замелькали.

Подалась у місто Галя,

Не для села поважна краля.

 

Марченкова Катерина – учениця ДПТНЗ «Лісоводський професійний аграрний ліцей»

Скоро і нормально

Я в Італії. Неаполь.

Український робітник!

Став я сонечка раніше

(В Україні так привик)

І зайшов в якийсь буфет

 Кави випити наскоро …

Саме тут на мій портрет

Придивилася сеньйора.

Каже: ти є робітник?

 Український норов?

 Можеш ти (мене питає),-

 Будувати скоро?

На сеньйору я поглянув

 Професійним зором

І упевнено сказав:

Можу дуже скоро.

«О, бравіссімо!» – сеньйора

 Стала цілувати

Ти для мене,- Україна,

Зробиш мені свято.

Їду завтра на Мальдіви

 Хочу відпочити –

Побудуєш мені дачу

Так, щоб кайф ловити.

Покажи участок де.

Дай матеріали.

Ну і гроші заплати,

Щоб було не мало.

Я в Італії. Неаполь.

 Український робітник!

Дачу треба будувати

І самому – я не звик!…

Що робити? Я – у вайбер.

І до кума написав:

Ти бери біометричний

Хлопців з нашого села…

Заробіток є прилічний,

Що такого не бува…

Кум робочий і конкретний;-

Діє моментально!

Взяв з собою всю родину, –

Виїхав негайно.

…І, короче, в понеділок

До роботи стали,

А з вівторка італійська

Дача засіяла.

Кум і я, і вся рідня,

Справні до роботи.

Фундамент зробили, стіни,

Встановили плота…

Дах зробили голубим

А мансарду — жовтим.

 Українські ці штрихи

Вийшли – першим сортом!

Сачкувати не привикли

 Кожний з нас бо – робітник.

Ми сеньйору не підвели –

Дача вийшла – просто шик!

О, бравіссімо! Бравіссімо! –

Раділа сеньйора.

Україна, Київ – супер!

Але як так скоро?

Заплатила ти, сеньйоро,

Щедро – це похвально!

А ми вміємо робити

Скоро, і нормально!

Маслова Лариса – працівник ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти»

Навіртуалили, або Що занадто, то не здраво…

Ну, як не позаздрити людям, які живуть поруч із Близнюченками – сім’єю дуже-дуже позитивною! І якби ви наразі захотіли б через якусь шпарину «впіймати» у сусідів негатив, вам би це не вдалося, бо жодного разу хазяїн не лаяв дружину за пересмажені котлети, не шпетив свого нащадка, називаючи його бовдуром або лобурякою, а слабка половинка (хочете – вірте, а хочете – ні) не звинувачувала свого чоловіка в лузерстві. А ще з цієї квартири після двадцять другої ніколи не лунала гучна музика. Словом, повна ідилія, гармонія і, якщо хочете, зразок для наслідування.

А все чому? Через велику завантаженість родини, голова котрої командує чи то ротою, чи то цілим танковим батальойоном, хазяйка ж займається фермерством: чи то пекінську капусту розводить, чи то виконує важливу продовольчу програму з насичення ринку печерицями, котрі ми з вами так полюбляємо. А от синок їхній віддає себе всього, здається, спорту, його ж юна сестричка впевнено просувається, за чутками, в інформаційній сфері.

І все було б добре, якби не поштарка Орися Гнатівна, котра обслуговує цю дев’ятиповерхівку. Тільки не кажіть, що ви її не знаєте. Це ж вона і взимку, і влітку ходить без головного убору, щоб усе-всеньке чути, не носить окулярів, аби гарненько все навкруги роздивлятися, ну, і ще за однією прикметою ви, читачу, точно впізнаєте цю жіночку з феноменальною пам’яттю. Вона дійсно зазвичай залишає усю кореспонденцію в ящичках на першому поверсі, та немає таких дверей у висотці, щоб Орися Гнатівна не знала, що робиться за ними.

Так от у понеділок наша поштарка принесла родині Близнюченків неабияку біду – отакенну купу цидулок-нагадувань про п’ятирічну заборгованість за світло, газ, воду, вивезення сміття, споживання кисню та ультрафіолету в атмосфері… Зачекайте, зачекайте, про «кисень» треба прибрати, бо про нього язиката Пилипівна з восьмого під’їзду придумала.

Одразу ж після того до Близнюченків завітала дюжина дужих (даруйте за тавтологію) приватних колекторів, які за версту чують, де «запахло» квадратними метрами.

Отож, як з’ясувалося, справжнім господарем у цій квартирі був безлімітний вай-фай, а відтак глава сімейства ніде не працював, цілодобово присвятивши себе виконанню місій в «Танках онлайн». Господиня ж, як ми вже здогадалися, садила злощасну капусту віртуально, а її донечка тільки тим і розважалася, що кидала до Інстаграму дописи на кшталт «Була на відкритті бутіка. Повнісінький відстій!» або «Нова тьолка Віталика Козловського така вже каракатиця, що капець». Щодо Близнюченка-молодшого, то він перевершив усіх членів родини, забравши хліб у колекторів, бо ще звечора йому, азартному гравцю в покер, прийшло повідомлення: «Вітаємо! Ви програли власну квартиру. Пропонуємо звільнити її упродовж 24 годин». Так що добрим молодцям, які прийшли по нерухомість Близнюченків, довелося піти ні з чим. А винуватець події байдуже переглядав нове повідомлення про те, що його відраховано з коледжу за систематичну невідвідуваність. А позаяк час невблаганно спливав, Близнюченки, прихопивши гаджети, подалися до найближчої до мікрорайону лісосмуги влаштовуватися на ночівлю.

В далечині вже гуркотіло, й перші холодні краплі неприємно нагадували про відсутність даху. Тож мама хутенько відкрила ноутбук і заходилася шукати на ОLX б/у намет. Син прикипів до свого приятеля – восьмого айфона, котрий мав би обов’язково знайти вихід. Тато ж майже ні на що не зважав, напружено розмірковуючи над тим, чому все ж таки танк, що стояв у верхньому лівому куті, не вистрілив, що йому могло завадити? Донька ж поквапилася сфотографуватися й кинути в Інстаграм: «Прийшла на розпродаж – усе прикольно зеленого кольору, а він зараз у тренді, значить, часу не згаяла…».

«Ось воно! – несподівано вигукнув молодий Близнюченко, – ось воно, послухайте: «Якщо в твоєму житті щось не клеїться, кинь той клей і переходь на цвяхи. Забий на все й живи щасливо». Ну, що скажете?!.

«А до чого тут розмови? – Близнюченко-старший, покопавшись у кишені, витягнув залежалу двадцятку, – збігай-но, сину, до «Застройщика», може, ще не закрився, тут на молоток і пару цвяхів, мабуть, вистачить…».

P.S. Зоряне небо дихало спокоєм, та в наметі ще не спали. Мама Близнюченко важко зітхнула: «Хоч би хто «лайкнув»…

І тут неподалік загавкав пес, який немало подивувався тому, що біля цих туристів не було чим поживитися. «Невже й кісточки згризли самі? – сумно обвів поглядом місцину. – Якось воно й не по-людськи…».

 

Мельничук Галина – працівник Вищого професійного училища №36 с. Балин

Секонд-Хенд

Пішла мода купувати

Речі в секонд- хендах.

Там хоч вживаний товар

Та відомих брендів.

Штани, светри та піджак

На кожного смак.

Хоч пришиті лейби можуть

Бути абияк.
Як завоз – купа народу

Що ніде пропхатись.

Всі штовхають, вибирають

Беруть в руки й приміряють

І на зиму і на літо

Все лежить в одній коробці

Знають всі , що завтра вийдуть

В світ у брендовій футболці

Хто слабке здоров’я має

Не працює за кордоном

Речі вживані вдягає

А в очах ховає сором

Та що гірше може бути

Як ті злидні в вашій хаті

На ті гроші , що лишились

Іти в секонд купувати

Хочем жити як в Європі

Їх одержувать зарплати

Та у їхніх секунд – хендах

Українським торгувати!

 

Малиновський Артем – учень ДНЗ «Волочиський промислово-аграрний ліцей»

Роздуми про професію

Якось вчитель запитав: «Діти, ким ви хочте бути,

Ким ви бачите себе, мовляв, у майбутнім?»

Оля перша піднялась і всім розповіла:

«Я з дитинства так хотіла, буду я крута модель,

Жити буду я в Парижі і зніматись для «Шанель»,

«Дуже слабо», каже Петя, він піднявсь на повний зріст:

«Батько мій профі – електрик, з мене ж вийде програміст,

Ця робота не важка і з хорошим зиском,

Будемо ми з татом жити аж у Сан-Франциско!»,

 На це Вова їм сказав голосом невинним:

«Друзі, знайте  є життя добре й в Україні,

Буду я разом із братом приганять машини»,

Засміявся дружно клас: «Ну і дав ти маху,

Хіба ця робота добра? Це ж щоденні жахи!»

Не сміявся лише вчитель, а мовчав невдаха,

Вчора він у того брата придбав «Євробляху»

 

Свініцька Ольга – учениця          

ДНЗ «Полонський агропромисловий центр професійної освіти»

Досить ухилятись!

Дід на пенсію пішов,

Баба аж зітхнула –

І домашні всі турботи

На діда зіпхнула.

Дід старається щоденно

Бабі догодити,

Поки та прийде з роботи,

Вдома все зробити.

Прийшла весна. Дід хутенько

Узяв всі гроші з хати

І поїхав на «фазенду»

Города орати.

Найняв трактора швиденько,

Встиг заскородити.

Ну, а потім привіз бабу

Города садити.

Баба глянула – і в крик,

Лає діда свого:

Нащо ж виорав ти, дурню,

Города чужого?!

Що вже вдієш? – помилився,

Тепер буду знати.

Відшукаю трактор знову,

Щоб вже свій зорати.

Ти, діду, – пенсіонер,

Досить ухилятись.

Щодня тепер сапатимеш,

Щоб не помилятись.

 

Подлознюк Валерія – учениця ДПТНЗ «Славутський професійний ліцей»

Весела казочка

Три красуні у святковий, пізній час 
Дістали свій казковий атлас. 
Треба нареченого обрати,

Надоїло дівувати!!! 
Розгорнувши сторінки,

Подали всі голоски! 
Перша весело сказала: 
– Я у Відні кохання відшукала! 
Тут було все, чого душа бажала! 
Я у вихрі вальсу закружляла! 

– Ні, ти дуже помилилась! – 
Друга їй на це божилась. 
Атлас вмить перегорнула

Й про інше не забула! 
– Ось, поглянь! Тут вищий клас –
І занурившись у атлас:
– Тут я спробувала вперше ананас! 
Це країна – Гондурас! 
– Ти про що? Країна – бідна!

Для одруження не гідна!

Взагалі, окрім природи,

Ну-у… додам я ще про море,

Там шукать нема чого!

– Ну, а Майя …?

Все ж вони не просто пустодзвони! 
Сила в них була могутня! 
– Ти тоді була присутня? –

Перша їй на це сказала.

Вмить про інше «заспівала». 

– Ось, погляньте! Греція …       
– В них велика імміграція
Перша знов взялась шукати,

Долю кращу обирати. 

– Що ж поїдем в Рейк’явік.

Там найдеться гарний чоловік!

Там охайно та чистенько,

Хоч і місто – то маленьке!

Там гарячі є фонтани,

З-під землі гріють воду навкруги!                     
– Ба-а, вода там є гаряча!

Там ж страшенна є мерзлячка! 
 Навіть влітку, хоч бери

Шубу й валянки тягни.
– Що ж, почнемо все спочатку,

Має хтось якусь здогадку? 
– Може, краще в Турцію зробим інтеграцію?

– Спробувать, звичайно, варто!

Дай-но ще мені цю карту! 

 – Ні, до Турції ми не поїдемо,

Адже це недопустимо! 
Там релігія не наша!

Та й яка із нас султанша?! 
Не потерпимо гарем!

Все верх дригом рознесем! 
– Може, нам тоді до Франції?

Там хватає все ж інтелігенції! 
– Так! Додай іще теракти! 
Це, до речі, достовірні факти. 
А іще останнім часом мусульманів додалось. 
Море їх там розвелось! 
Та і жаб я не шаную!

Ось дівчата, що я пропоную …

 – Що?! В Америку збиратись?

Маю я переконатись!

– І чому це ти не хочеш?

Їхніх леді всіх обскочиш!

Там таких я ти не знайдеш!

Вмить усіх їх переможеш! 

– Не подобається в них!

Там завжди багато лих!    
Смерч, торнадо, повінь! 
Та й немає володінь! 

– Я з тобою теж погоджусь,

Від Америки відмовлюсь! 
Краще нумо до Китаю! 

Я китайську добре знаю!?

І мужчин у них багато … 
– Як дізнається твій тато,

буде тобі страшнувато! 
–  Який іще Китай?

Не поїду! Так і знай! 
Суші, рис та Чоу мейн 

І ти станеш – Франкенштейн. 

– Ну гаразд, тоді куди?

Треба шлях нам віднайти!

Може, в Швецію махнем? –

Звідтіля усі чкурнем!

Пашуть хлопці день і ніч

Та й не люблять протиріч!

Не до вподоби їм жінки,

Які мають «іскорки»!

Там лиш вдома працю знай,

Та про волю забувай! 
– Не бувать наших слідів!

Може краще до сусідів? 
– Я надію добру маю,

Москалів тут не згадають? 
– Ні! Хай Бог нас боронить!

З ними неможливо жить! 
Я згадала про поляків!

В них завжди багато статків! 
А ще й мова нашій рідна,

Трішки звісно своєрідна! 
– Лиш одне мене бентежить!

Ця країна щось мудрує, 
Проти нас все репетує!

Може, летимо в Єгипет? 
Ми заглянем в інтернет

Та візьмем на трьох білет! 

– Теж Египет ми забракували, 
Бо детальніше все взнали! 
Тільки вистачить жари,

Щоб не їхати туди. 
А Німеччина вам до вподоби?

Там не водяться нероби! 
Сильні, гарні, не дурні! 
– Я скажу вам сто раз «Ні!». 
– Може скажеш ще чому? 

– Рулить в них цивільний шлюб!

Про Венецію забула! 
– Наших вдосталь там прибуло!

Українки завітали –

В італійок нерви здали! 

Час минав! Трива розмова 
Лиш згадаю я до слова,
Атлас їм не допоміг,
Поміняли сто доріг. 
Обираючи маршрути,

Додавали в них «отрути». 
Так ще довго сперечались, 
Порозумітись намагались. 
Але діло все не йшло 
І хто зна куди б зайшло! 
Та одна красуня встала,

Усім лагідно сказала: 
– Зрозуміла я одне:

Краще наших не знайдеш! 
Хлопці наші всі чудові! 
Козаки наші зразкові!
– Іноземці не потрібні, 
Бо лиш ви є, наші рідні! 
І могутні, працьовиті,
Часом трохи, гордовиті!
– Але вірні, добрі, чесні! 
Тож дозвольте восени 
Вас від серця привітати, 
Усіх благ Вам побажати!

 

 

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.