Інформаційно-методичний супровід Національний Шевченківський день.

Інформаційно-методичний супровід Національний Шевченківський день. Заповіти Великого Кобзаря

 Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуємо пам’ять Шевченка.

  В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує людство. У перші березневі дні ми знову згадуємо великого сина нашого народу – Тараса Шевченка. Щорічно, 9 березня, в день народження поета, і 10 березня, в день його смерті в Україні проходять “Шевченківскі дні”.

Т.Г. Шевченко –  і невмируща слава українського народу. В особі Шевченка український народ ніби злив усі свої найкращі духовні сили, всю свою велич, обравши його співцем своєї історичної слави і соціальної недолі, власних сподівань і прагнень.

“Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, свіжі і вільні шляхи професорам та книжним ученим”, – сказав Іван Франко.

Так, Шевченко за життя був і кріпаком, і солдатом, і в’язнем, та, в першу чергу, він був сином народу. Народ називав поета своїм батьком. Про нього складали легенди, пісні, вірші, та, мабуть, найвеличнішою з легенд є правдива історія життя Шевченкового, того життя, яке дало поетові горде право сказати: “Історія мого життя є часткою історії моєї Батьківщини”.

Шевченко як явище велике й вічне – невичерпний і нескінчений.

Т.Г. Шевченко – великий український поет, художник, мислитель. Народився 09 березня 1814 року в селі Моринцях на Черкащині. Залишившись сиротою (1825 року), малий Тарас був наймитом, школярем-козачком. У Петербурзі знайомиться з І. Сошенком, Є. Гребінкою, В. Григоровичем, О. Венеціановим, В. Жуковським, К. Брюлловим. Ці видатні митці здійснили викуп Шевченка з кріпацтва. Це сталося 22 квітня 1838 року. Після викупу з кріпацтва Тараса зарахували до Академії мистецтв. Незабаром він став одним із найулюбленіших учнів видатного російського художника Брюллова.
А 1840 року виходить перший “Кобзар”. У 1843 році Шевченко нарешті приїхав в Україну. За кілька місяців він устиг побувати в багатьох місцях Київщини, Чернігівщини, Катеринославщини. Відвідавши Черкаси, Шевченко змальовує береги Дніпра, від старих людей записує пісні й перекази про старовину. Закінчивши Академію мистецтв (1845 року), він вирушив в Україну з наміром там оселитися. Знайшов роботу в Київській археографічній комісії та почав змальовувати й описувати історичні пам’ятки по всій Україні. Друге півріччя 1845 рік – це час творчих сил поета. Він написав твори “Кавказ”, “Єретик”, “Великий льох”, “Наймичка”, “І мертвим, і живим”, “Заповіт”. У Києві, познайомившись із М.Костомаровим, вступає до таємної політичної організації – Кирило-Мефодіївського товариства. За що 5 квітня 1847 року Шевченка заарештовано. Про жорстокість російського царя в ставленні до Шевченка свідчать аж чотири накладені на нього кари: заслання без терміну, заслання рядовим солдатом, заборона писати і малювати. Так синові України було обтято творчі крила. Оренбург, Кос-Арал, Мангшлак – місця ув’язнення поета. Нарешті в серпні 1857 року Шевченка відпустили, і він три дні й три ночі плив на рибальському човні через Каспій, із Астрахані до Нижнього Новгорода на пароплаві. Цілий місяць поет милувався приволзькими пейзажами, багато читав, вів щоденник. Радісне почуття волі переповнює все єство вчорашнього солдата-каторжанина. Повернення Кобзаря до Петербурга вітали всі прогресивні сили країни. Автор хроніки Шевченкового життя Олександр Кониський з останньої його подорожі в Україну (1859 рік) робить такий висновок: “Подорож та… не підбадьорила йому духа. Навпаки, вона ще більш охмарила його: отрута тяжкого життя ще глибше розлилася по всьому організму…на кожному ступню. На Україні він бачив лихо… народ в ярмі, своїх рідних братів і сестер бачив на панщині, бачив, що “кругом неправда і неволя”. Заспокоїтися йому нічим було! Спочити нема де!..”

Останні дні життя поета були сповнені нестерпних мук: він тяжко дихав, не міг говорити. Вночі з 9 на 10 березня прибули телеграми з Харкова і Полтави, що вітали Шевченка з днем народження. Зрадівши, хворий подякував і сказав: “От якби додому, там би я, може, одужав”. Та 10 березня 1861 року Т.Шевченка не стало.

Спадщина Шевченка невичерпна та багатобічна. Геній Великого Кобзаря надзвичайно широкий, багатогранний. Літературна спадщина – це “Кобзар”,  9 повістей, п’єса “Назар Стодоля”, щоденник та листи. Його “Кобзар” — це книга, творена горем і сльозами, гнівом і надією. Але ж Т. Шевченко був не лише творцем геніального “Кобзаря”, а й драматургом, прозаїком, мислителем, істориком, етнографом, фольклористом і художником. Основна естетична платформа Т.Шевченка – правдиве зображення дійсності та висока художність, сміливе викриття антинародного ладу, активний гуманізм, впевненість у кращому майбутньому, заклик до визволення і побудови демократичної держави. Тарас Шевченко у своїй творчості відобразив саме ті думки і настрої, які були важливими в житті українців його часу. Про те, що його творчість знайшла відгук у серцях людей, свідчить те, що в другій половині XIX і на початку XX ст. чи не єдиною книжкою у більшості сільських хат України був “Кобзар”, вірші з нього вчили напам’ять, за ним училися читати. В історичному розвитку України Шевченко — явище незвичайне своїм місцем у літературі, мистецтві, культурі. Походженням, становищем та популярністю Шевченко — виняткове явище також у світовій літературі. З 47 років життя поет пробув 24 роки у кріпацтві, десять на засланні, а решту — під наглядом жандармів.  Великий вплив мала творчість Шевченка на літератури слов’янських народів (болгарського, чеського, польського та ін.), що був виразно помітним уже в другій половині XIX ст. Шевченкова поезія стала етапом і в розвитку української літературної мови. Шевченко завершив процес її формування, розпочатий ще його попередниками (Котляревський, Квітка-Основ’яненко, поети-романтики та ін.), здійснивши її синтез з живою народною мовою і збагативши виражальні можливості українського художнього слова. Революційна творчість Шевченка була одним із головних чинників формування національно-політичної свідомості народних мас України. Впливи Шевченка на різні сторони духовно-національного життя нації відчуваються до сьогодні.

Життя і творчість великого Кобзаря є для нас своєрідним моральним кодексом, твори Шевченка роблять людей кращими, ласкавішими, доброзичливішими, бо вони вічно будитимуть у серцях людей великі, благородні почуття.

Шевченка справедливо називають поетом слова, пензля й співу.
Під впливом його живописного слова в нашій уяві постають яскраві картини, образи, а саме слово звучить, як пісня. На тексти й мотиви “Кобзаря” сотні композиторів світу створили близько 500 творів. З появою “Кобзаря” наша література поповнилася ліричними та епічними віршами, громадянськими та інтимними творами, романтичними баладами і різними видами поем, поетичними памфлетами-інвективами, пейзажними зарисовками, посланнями та переспівами. У “Кобзарі” зображені минуле й сучасне українського народу, його історія та географія, побут і мораль. “Кобзар” — це енциклопедія народного життя, а його автор – народний поет. У невеликих за обсягом творах Т.Шевченко зумів охопити питання, що хвилювали всі народи.
Шевченко – “це голос душі українського народу, його крик, сльоза, стогін і разом з тим поклик гніву” (Б. Нушич). Увібравши в себе душу народу, його духовну велич і красу, продовжуючи справу, розпочату Котляревським, великий Кобзар підніс цю красу народну на найбільшу височінь.
Не дивно, що твори Кобзаря перекладені всіма слов’янськими мовами, а також грузинською, вірменською, казахською, узбекською, німецькою, англійською, французькою, японською, в’єтнамською та багатьма іншими мовами.

Народ оцінив поета своїми прислів’ями, а саме: “Шевченко для людей – це безсмертний Прометей”; “Шевченкові думки переживуть віки”; “Хто з Шевченком знається, той розуму набирається”; “Хто Шевченка прочитав, той багатший серцем став”.

Живи, поете, в бронзі і граніті,

Живи, поете, в пам’яті  людській,

Живи в піснях, живи у «Заповіті»,

У слові праведнім, у славі віковій.

Неперевершений світоч української культури, геніальний поет, художник, мислитель Тарас Григорович Шевченко відомий в історії України як непохитний борець за її державну незалежність та політичну самостійність, за повне визволення українського народу від національного й соціального гноблення. Його пройняті демократичними ідеями твори набули популярності серед громадськості та широких народних мас. Тарас Шевченко піднісся до вершин людського духу, до вершин вселюдської любові, бо був найбільшим патріотом України, заповідав нам любити свій народ, плекати свою культуру.

Заповіт – це висловлення останньої волі людини. Заповіт митця – ліричний твір, в якому той висловлює своє бажання не лише особистого, а й громадського, суспільно-політичного характеру. Тарас Шевченко мріяв бачити Україну вільною і незалежною. У картинах і мріях він малює повну єдність чарівної природи і життя її трударів.

Вірш “Заповіт” (“Як умру то поховайте”) — послання-“заповіт” Тараса Шевченка, написаний 25 грудня 1845 року в Переяславі. Вірш є своєрідним гімном визвольної боротьби українського народу, мав і має великий вплив на українську культуру. Зразу після створення “Заповіт” пішов у люди: його переписували в десятках і сотнях примірників, передавали з рук у руки, вивчали напам’ять. Сьогодні вірш покладений в основу музичних творів багатьох композиторів (понад 60 музичних інтерпретацій “Заповіту”), активно вживається в культурному житті, перекладений близько 150 мовами народів світу.

“Заповіт” — квінтесенція всієї творчості Шевченка. У ньому сфокусовано провідні ідеї, мотиви й образи гнівної музи поета-борця. Увесь твір звучить як пристрасна промова революційного трибуна, звернена до народу. Це – унікальний твір, адже українська і світова культура не знала досі такої глибокої, емоційної поезії, в якій письменник висловив би всі свої болі і мрії і дав би установки нащадкам. “Заповіт” пронизано надзвичайної любов’ю до України, чарівним патріотичним пафосом.  Шевченко передав ніби свою останню волю в цій поезії. У “Заповіті” Шевченко звертається до свого народу: він закликає до дій. Думка, передана автором в творі надзвичайно глибока. Поет закликав повстати проти старого життя, старого громадського порядку, старих проблем. Це заклик насамперед будувати нову Україну, в якій не буде місця несправедливості, зрадництва, знущанням над простим людом. Все своє життя Шевченко найбільше хотів побачити український народ вільним, а саму Україну — незалежною. Тарас Шевченко закликає всіх українців жити у злагоді, разом відновити справедливість, разом обороняти свою рідну землю від зла. Шевченко вірить у свій народ, у його непереможну силу, у щасливе майбутнє України. Т.Шевченко звертається до майбутніх поколінь, він ніби переноситься в нове суспільство, в якому не буде неволі й рабства. Нову сім’ю народів поет називає великою і вільною. У “Заповіті” звучать нотки й суму, й гордості, а найбільше — віри в перемогу, в те, що завтрашній щасливий день неодмінно настане, а щастя прийде. Мрії великого Кобзаря збулися. Україна стала вільною, незалежною державою, а поезія Кобзаря відновлює моральні сили людей, змушували продовжувати боротьбу, тобто продовжувати жити.

 

За матеріалами Інтрернет-видань, вик.: Савчук Ю.В. – культорганізатор ХДЦЕВУМ, (0382)652313

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.