Інформаційно-методичний супровід День Національного Гімну України
Державний гімн України — один з головних державних символів України поряд з прапором і гербом. Державним гі́мном є перший куплет та приспів пісні «Ще не вмерла України і Слава, і Воля», слова Павла Чубинського, музика Михайла Вербицького. Офіційно його «Музичну редакцію» ухвалила Верховна рада України 15 січня 1992 року; слова гімну затверджено «законом про Гімн України» 6 березня 2003 року.
Історія
Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року, коли на одній з вечірок у Павла Чубинського, українського етнографа, фольклориста та поета, сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню, в якій згадувався цар Душан і в приспіві були слова «срце бије и крв лије за своју слободу» (або «срб се бије и крв лије за своју слободу…»). Чубинському пісня дуже сподобалася, і він раптом подався в іншу кімнату, а через півгодини вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна», яку тут же проспівали на сербський мотив. Деякі дослідники вважають, що на написання також вплинули мотиви мазурки «Jeszcze Polska nie zgineła…», яка згодом стала польським гімном. «Марш Домбровського» на той час був популярним серед народів, що боролися за незалежність (уже за кілька місяців після написання вірша Чубинського, почалося січневе повстання). Зокрема, на мотив цієї польської пісні словацький поет Само Томашек написав пісню «Гей, Слов’яни», що була гімном Югославії у 1944–2003 роках. Інша відома версія цієї пісні — болгарська «Шуми Марица», яка стала гімном Болгарії у 1886–1944 роках.
Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об’єднаних у Громаду, сталося дуже швидко. 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського «за шкідливий вплив на розум простолюду» («за вредное влияние на умы простолюдинов») на проживання в Архангельську губернію.
Перша публікація вірша Павла Чубинського — у львівському журналі «Мета», 1863, № 4. Отримавши поширення на Західній Україні, вірш не пройшов повз увагу релігійних діячів того часу. Один із них, отець Михайло (Вербицький), знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського написав музику до нього. Вперше надрукований у 1863, з нотами — у 1865, вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році.
У 1917–1920 рр. «Ще не вмерла Україна» як єдиний державний гімн законодавче не був затверджений, використовувалися й інші гімни.
1939-го року «Ще не вмерла Україна» затверджений гімном Карпатської України.
Радянська доба
Коли в Радянському Союзі було вирішено створити окремий гімн для кожної країни в його складі, вірш «Ще не вмерла Україна» відкинутий як варіант, щоб не викликати сепаратиські настрої серед українців. Потрібен був текст, у якому б стверджувалося, що Україна — держава, що входить до складу СРСР, що вона там «Між рівними рівна, між вільними вільна» та обов’язково повинна була висвітлена комуністична партія, яка веде Україну до комунізму. Це завдання виконав Павло Тичина. Його варіант «Живи, Україно, прекрасна і сильна» став державним гімном Української РСР у період з 1949 до 1991 рр. Композитор Антон Лебединець створив музику для нього. Але цей гімн так ніколи й не знайшов популярності. Майже на всіх офіційних зборах лунав гімн СРСР, а не Української РСР.
Доба незалежності
15 січня 1992 р. музичну редакцію Державного гімну затвердила Верховна Рада України, що знайшло своє відображання у Конституції України. Тільки 6 березня 2003-го ВР України ухвалила Закон «Про Державний гімн України», котрий запропонував президент Леонід Кучма. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента, звучатиме «Ще не вмерла України і слава, і воля».
Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 з 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні фракції Соцпартії і Компартії. З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику М. Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.
Гімн України набув значної популярності в ході масових протестів 2004 та 2013 років. Композитор В. Сильвестров, що виходив на акції протесту в Києві, так охарактеризував український гімн:
« гімн України — дивовижний. Спочатку він начебто не справляє враження, але це лише на перший погляд. Насправді його створив Михайло Вербицький — церковний композитор середини ХІХ ст. Він жив в Австрійській монархії, мабуть, дуже любив Шуберта, у нього був мелодійний дар — це помітно з його літургій. Він був церковним композитором. І ось цю патріотичну пісню він теж створив як церковний композитор. Це ж алілуя, розспів (наспівує). У гімнах ніде такого немає! Це унікальний твір: це — гімн України, але в ньому є ознаки літургійного початку. У цьому гімні затонула якась пам’ять про літургію, про всеношну. У цьому простому наспіві немов дме вітер, немов гілки дерев співають. »
Закон України «Про Державний Гімн України» від 6 березня 2003 року
Стаття 1. Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького зі словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції:
«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
Стаття 2. Встановити, що урочисті заходи загальнодержавного значення розпочинаються і закінчуються виконанням Державного Гімну України.
Музичне виконання Державного Гімну України здійснюється під час проведення офіційних державних церемоній та інших заходів.
Стаття 3. Наруга над Державним Гімном України тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Стаття 4. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
м. Київ, 6 березня 2003 року
Президент України Л.КУЧМА
N 602-IV
Пропозиції до зміни
Лютий 2010р. Співак Анатолій Кочерга розкритикував песимізм гімну України та як варіант навів українську народну пісню літературного походження «Реве та стогне Дніпр широкий» Тараса Шевченка.
У січні 2011 р. народний депутат фракції «Батьківщина» Дмитро Ветвицький запропонував рядок «Ще не вмерла України і слава, і воля» замінити на «Слава Богу в Україні є правда і воля. І вже нам браття-українці посміхнулась доля»: «Коли цей Гімн будуть виконувати з такими словами, люди фактично молитимуться Богу, і це піде на користь усім: і народним депутатам, і школярам, які за новим законодавством мають спів». Нардеп Вадим Колесніченко підтримав його та прокоментував: “Я вважаю, що гімн має об’єднувати, надихати і бути дороговказом для держави і для суспільства. Ми можемо бути традиціоналістами, але ці два рядки, про які йдеться, — вони не об’єднують, і вони не дають життєдайності. Вони мені нагадують слова Грушевського, який казав: «Українці найбільше вміють організовувати похоронні заходи. У цьому вони найкращі».
Серпень 2012р. Комуністична партія України пропонує обговорити на референдумі герб і гімн України. Лідер КПУ, Петро Симоненко, додав, що «лише референдум зможе покласти край двадцятирічним суперечкам щодо державних символів».
У грудні 2012р. Олег Канівець, депутат від фракції Батьківщина, зареєстрував законопроект, який передбачає зміну однієї літери: йдеться про перший рядок гімну «Ще не вмерла України Ні слава, Ні воля…», де Канівець пропонує змінити «України» на «Україна».
Переписати слова Гімну бажав Нестор Шуфрич, щоб він починався приблизно так: «Вічно буде Україна, Її слава й воля».
За матеріалами Інтрернет-видань, вик.: Савчук Ю.В. – культорганізатор ХДЦЕВУМ, (0382)652313